Життя після Євромайдану та АТО – люди і країна

Зустріч тривала несподівано довго – аж три з половиною години, адже тем було багато і вони були глибокими, важливими і цікавими, гості мали багато власного досвіду і могли поділитися поглядом «зсередини» на більшість згаданих ситуацій, а слухачі щиро зацікавились розказаним.

Говорили про революцію та Євромайдан, і не лише в Києві – згадали також Полтаву та Одесу, поговорили про «Євромайдани на місцях» і про зародження революції у містах ще до подій 2013-го. Гості розповіли про небезпечну для активістів ситуацію. Про те, як Олекса опинився у реанімації після нападу «охоронної фірми» на одному з об‘єктів нелегальної забудови у Полтаві, про те як Олега у суді «спустили зі сходів» охоронці мера Одеси – міста, у якому скоїли замах на життя його друга-активіста. Згадали Катю Гандзюк і вкотре поставили питання – хто ж замовляє?

Олекса із колегами-«айтішніками» наразі працюють над запуском платформи, на якій би була оперативно збирана та регулярно оновлена інформація про нерозкриті справи активістів. Це один із майбутніх проектів його компанії «IT-BRO» – соціального бізнесу волонтерів, який надає людям можливість віднайти себе знову після повернення з війни, спробувати себе в новій сфері, отримати знання для початку роботи та потім довготривало розвиватись.

Реабілітація та реінтеграція ветеранів взагалі була дуже важливою темою зустрічі – Олекса розповів нам про програму «Побратими», в рамках якої самі ветерани допомагають один одному впоратись зі складнощами повернення до звичного життя. Адже саме бойовий товариш, саме побратим якнайкраще і як ніхто інший зрозуміє, що таке посттравматичний стресовий розлад, як із ним жити і як працювати над його подоланням. Особливо коли і сам побратим має за плечима особистий досвід боротьби із ПТСР. В Україні, на жаль, нема ефективної програми, яка б діяльно, через особистісний підхід, заглиблення до ситуації та тривалу поступову роботу із ветераном та родиною допомагала повернутись не тільки фізично, але й психологічно та соціально.

Утім, коли закінчиться війна та всі волонтери повернуться, коли на сході країни перестануть лунати вибухи, а на телебаченні – повідомлення про кількість загиблих, коли настане «мир» у містах – чи буде справжній «мир» у думках людей? Олег, зокрема, наголосив на необхідності працювати над майбутнім суспільством уже сьогодні – аби нещастя минулих п‘яти років не мали шансу повторитись. Асоціація молодіжних центрів України, яку очолює Олег, прагне створити платформу для молоді та запропонувати можливості вчитись новому та обмінюватись вже набутим досвідом. Не менш важливо також створити мережу осередків у містах України, аби можливими були не тільки масштабні події кілька разів на рік, але і щоденна робота на місцях.

Інший напрямок роботи, яку веде Олег – це збереження і відновлення національної пам‘яті: вуличні музеї, виставки, реконструкції історичних подій. Це надзвичайно важливо, зауважує він, адже багато хто вважає «боротьбу за Україну» відносно сучасним явищем, справою молодого покоління, коли насправді ця боротьба триває не перше десятиліття, і навіть не перше століття. Сьогодні ентузіасти намагаються час від часу повертати історію до вулиць – аби ми із вами, проходячи рідними містами, бачили і відчували – історія не в минулому, історія триває. Колись цими вулицями ходили ті, чиї імена ми вивчали на лекціях з історії, і були вони такими ж, як ми.

Пам‘ятаємо минуле. Цінуємо теперішнє. Творимо майбутнє.

Проводимо зустрічі, аби мати можливість робити це разом, адже такі бесіди – це джерела натхнення.

Дякуємо усім і кожному, завдяки кому відбулась вчорашня зустріч, і відбудуться наступні!